5 ефективних способів для покращення пам’яті у дитини
 
1. Говоріть з дитиною. В кінці кожного дня, можна перед сном запитайте у дитини як пройшов день, малюк має розповісти з усіма подробицями. Такі розповіді допоможуть розвивати пам'ять, а також краще запам’ятовувати хронологію подій та аналізувати день. Щоб допомогти дитині, можна ставити такі запитання: Як звати твою подружку? Якого кольору кофтинку вона була одягнена? Тобто запитання, які допоможуть дитині згадати більш детально.
 
2. Читайте книги. Важливо читати своїм дітям казки, віршики це допоможе збільшити словниковий запас малюка та розвивати пам'ять. Спробуйте разом вивчити невеликі, коротенькі віршики, а з часом збільшувати їх розмір відповідно до віку дитини. Після того як ви прочитаєте казку обов’язково просіть малюка розповісти про що вона, які герої там були та, що з ними трапилося, нехай дитина висловить своє ставлення.
 
3. Тренуйте уважність. Вам в пригоді стануть картинки в яких потрібно знайти відмінності. Саме такі вправи допомагають розвивати уважність, пам'ять, уяву.
 
4. Метод асоціацій. Такий метод допоможе дитині запам’ятовувати речі які не пов’язані між собою, тобто хаотичні факти. Тобто потрібно вибудувати взаємозв’язок між словом яке запам’ятовується та асоціацією, наприклад, цифра нуль схожа на бублик, ви можете запитати з чим асоціюється у дитини це слово або ж разом підібрати асоціацію. Асоціації можуть бути різними смішними, кумедними, зрозумілими лише вам і малюкові чи навпаки всім.
 
5. Іноземна мова. Це чудове тренування для пам’яті, як і будь яка нова навичка наприклад навчання танцям. Декілька нових іноземних слів в день буде чудовим вкладом в майбутнє дитини та точно стане в пригоді. І обов’язково повторюйте вивчений матеріал, який був напередодні.

                            Батькам майбутніх першокласників!!!

Хочу більш детально познайомити Вас з поняттям психологічної готовності до школи та його складовими. Але спочатку хочу зупинитися на тому, що Ваші діти – це діти нового покоління, а саме покоління Альфа. Це діти, які були народжені після 2010 року, мають свій особливий характер і свою місію в цьому світі.

Абсолютно всі матеріальні цінності діти цього покоління сприймають як належне. Таким діткам важливо отримувати багато нової та цікавої інформації, вони з легкістю можуть користуватися гаджетами та знаходити потрібну інформацію в інтернеті. Це діти з якими завжди потрібно налагоджувати контакт, заохочувати до діяльності та зацікавлювати. Саме вони – справжні люди 21 століття, для них вже змалечку характерні висока соціальна відповідальність та свідомість. Це особливі діти, до яких треба шукати підхід як батькам, так і вчителям.

Тож, хто такі діти покоління Альфа ми з’ясували, тепер давайте поміркуємо: «Дитина, готова до шкільного навчання, яка вона?». Психологічним новоутворенням, яке виникає в кінці дошкільного віку, є «внутрішня позиція школяра». ВПШ означає те, що дитина готова перейти від одного виду діяльності, а саме гри, до іншого – навчання. Тобто це новоутворення  вказує на те, що у дитини з’являються внутрішні і зовнішні мотиви для навчання у школі (хоче красиве шкільне вбрання, найкращий рюкзак, багато друзів, отримати нові знання та приміняти їх в житті, нові права та обов’язки тощо).

Пропоную Вам, вправу «Портрет майбутнього школяра».

Поміркуйте всією родиною, які характерні риси, притаманні майбутньому школяру? Що саме відрізняє його від інших?

Підсумовуючи все вищевказане, можу зробити висновок: для того щоб дитина пройшла етап включення до нового соціального середовища успішно, потрібно формувати у неї позитивне ставлення до навчальної діяльності і до школи загалом.

 

Психологічні рекомендації батькам п'ятикласників 

    Надихайте дитину на розповідь про шкільні справи. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням на зразок: «Як минув твій день у школі?» Щотижня обирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам’ятовуйте імена, події, деталі, про які дитина повідомляє вам, використовуйте їх надалі для того, щоб починати бесіди про школу.

·         Регулярно розмовляйте з вчителями вашої дитини про її успішність, поводження та взаємини з іншими дітьми. Навіть якщо немає особливих приводів, для занепокоєння, консультуйтеся з вчителем не рідше, ніж раз на місяць.

·         Знайте програму й особливості школи, де вчиться ваша дитина. 

·         Допомагайте дитині виконувати домашні завдання,але не робіть їх самі. Установіть спеціальний час для виконання домашнього завдання і стежте за виконанням цих настанов, що допоможе вам сформувати позитивне ставлення до навчання.

·         Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі. З’ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між її інтересами й предметами, що вивчають у школі.

·         Особливі зусилля докладайте для того, щоб підтримувати спокійну й стабільну атмосферу вдома, коли в шкільному житті дитини відбуваються зміни.

·         Спокій домашнього життя дитини допомагає їй ефективніше розв’язувати проблеми в школі.

·         Забезпечте своїм дітям вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.

·         Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.

·         Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.

·         Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з вчителем.

·         Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.

·         Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, вчителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде зростати та навчатися ваша дитина. Це залежить від кожного й від вас теж.

·         Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терплячи вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.

Пам’ятка для батьків

Психологічна підтримка випускників, які беруть участь у ЗНО

 

Чому вони так хвилюються?

§  Сумніваються у повноті та міцності знань

§  Стрес незнайомої ситуації

§  Стрес відповідальності перед батьками і школою

§  Сумнів у власних здібностях: у логічному мисленні, умінні аналізувати, концентрації і розподілу уваги

§  Психофізичні і особистісні особливості: тривожність, стомлюваність, невпевненість у собі

Чим Ви можете допомогти своїй дитині в складний період підготовки та складання ЗНО? 

§  Володінням інформації про процес проведення іспиту

§  Розумінням і підтримкою, любов’ю і вірою в її сили

§  Відмовтеся від закидів, довіряйте дитині.

§  Якщо школяр хоче працювати під музику, не треба цьому перешкоджати, тільки домовтеся, щоб це була музика без слів.

Участь у підготовці у ЗНО

§  Обговоріть, який навчальний матеріал потрібно повторити. Разом складіть план підготовки.

§  Разом визначте, «жайворонок» випускник або «сова». Якщо «жайворонок» – основна підготовка проводиться вдень, якщо «сова» – ввечері.

§  Проведіть репетицію письмового іспиту (ЗНО). Встановіть тривалість пробного іспиту (3 або 4 години), організуйте умови для роботи, при яких випускник не буде відволікатися. Допоможіть виправити помилки і обговоріть, чому вони виникли.

§  Організацією режиму (саме батьки можуть допомогти своєму одиннадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО)

§  Під час підготовки дитина регулярно повинна робити короткі перерви.

 

§  Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні екзамену вона раніше припинить підготовку, сходить на прогулянку і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не придбання знань.

Поради батькам

 Як допомогти своїй дитині визначитись з вибором професії

Не всі школярі здатні прочитати обов'язкову програму з літератури, а ми хочемо, щоб вони вибрали справу на все життя. Батькам треба підказати дитині куди йти вчитися, при цьому не зіпсувати їй майбутнє.
Природним є бажання батьків - допомогти дитині з вибором. Питання тільки в тому, як це зробити.

1. Виховуйте в дитині самостійність
На жаль, займатися цим за рік-два до випускного запізно, самостійність дитині треба надавати з народження, але краще почати хоч
з 10 років. Головне правило в профорієнтації просте: "Дитина повинна вибрати професію сама". Тільки сама людина знає, що їй потрібно. І тільки так дитина не буде звинувачувати батьків, якщо щось піде не так, або думати, що упустила свій шанс.

2. Покажіть професії зсередини
У дорослих велике коло знайомих з різниx фахів. Попросить своїх друзів розповісти дитині, чим і як вони займаються на роботі. Важливо почути про звичайні повсякденні справи. Наприклад, про те, як доводиться писати листи, як працюють з кресленнями в реальних умовах, як вранці потрібно приходити рівно до восьмої, як заповнювати звіти і пити чай з бухгалтерією.
На багатьох підприємствах проводять дні відкритих дверей. Про багато професій в нас туманне уявлення. Краще познайомитися з роботою ближче, ніж витратити кілька років і зіткнутися з конфліктом очікування і реальності.
Ще важливо, що здоров'я має відповідати умовам праці. Зрозуміти, зможе дитина чи ні, можна тільки в бойових умовах або хоча б під час відвертої розмови з представником професії.

3. Знайдіть варіанти навчання в інших містах і країнах
Найчастіше ми навіть не підозрюємо, де і ким можна працювати, поняття не маємо, які спеціальності є в ВУЗах навіть в сусідніх містах, не кажучи про університети на іншому кінці країни. І зовсім даремно. Звичайно, переїзд дитини в інше місто - це не розважальна прогулянка в парк, підтримувати на відстані складніше. Але це того варто, якщо мова йде про професію на все життя.

4. Не плутайте улюблений урок в школі і професію!
Стандартна логіка: добре дається математика - йди вчитися на програміста, добре дається література - на філолога, нічого не подобається - тоді давай на менеджера. Це знання потрібно підганяти під цілі, а не вибирати роботу, виходячи з знань.
Вибирати треба професію, з якою дитина буде заробляти гроші, а не улюблений предмет. Може  дитині подобається вчитель, зручний кабінет і красиві матеріали, а в професії нічого такого не буде.

Ось: Чек-лист турботливих батьків!
Коротко про те, що зробити для допомоги дитині:

  • Не наполягати на своєму виборі і дати дитині самій визначитися.
  • Розповісти, які професії зараз потрібні.
  • Пропонувати ті професії, які зацікавлять дитину, а не ті, які підкаже тест або оцінка в журналі.
  • Дати максимум інформації про різні професії.
  • Показати неочевидні рішення: спеціальності, про яких у вашій області не чули.

Відмінним рішенням усіх питань може стати книга для розвитку дітей "Місто майстрів"! Там яскраво в картинках і зрозуміло описані різноманітні професії всіх сфер діяльності. Ваша дитина точно залишиться задоволеною!

 

 

 

ЯК МИ МИМОВОЛІ ВЧИМО НАШИХ ДІТЕЙ МИРИТИСЯ З НАСИЛЬСТВОМ!

Батьки зазвичай не говорять зі своїми дітьми про насильство напряму, принаймні, поки вони не підростуть. Але кожен день батьки з найкращими намірами вносять свій внесок в культуру насильства, від якої страждають наші діти.

5 ситуацій, які вчать наших дітей, що насильство – це норма.

1. Коли ми говоримо: «Ну, це ж хлопці!».
Я розумію, що більшість людей не мають на увазі нічого поганого, кажучи: «Ну, це ж хлопці!», – але надто часто ця фраза виступає в якості виправдання поганої поведінки хлопчиків, наприклад, бійок з іншими дітьми.
Насправді ж, хлопчики прекрасно можуть шанобливо ставитися до інших людей і їх речей, якщо їх цьому навчити.Але кожен раз, чуючи, як ми виправдовуємо їх поведінку, хлопчики не тільки засвоюють, що можуть ігнорувати правила, але і те, що вони нібито не здатні себе контролювати.

2. Коли ми примушуємо наших дітей цілувати і обіймати родичів / друзів.
Багато хто полюбляє із добрими намірами змушувати своїх дітей обіймати друга або родича, не враховуючи при цьому бажань самої дитини. Це несе в собі небезпечну ідею, про те, що згода дитини не має значення, і інші мають право ігнорувати її бажання.
Краще запропонувати дитині альтернативні способи привітатися / попрощатися з рідними.
Я питаю своїх дітей: «Ти хочеш обійняти бабусю, або дати їй п’ять, або просто помахати їй на прощання?»

3. Коли ми запитуємо «Може ти сам/а винен/а в тому, що тебе вдарили?»
Це одна з найскладніших ситуацій, особливо якщо у Вас не одна дитина. Брати і сестри часто навмисне дражнять один одного, поки один з них не розсердиться і не пустить в хід кулаки. Але дуже важливо з’ясувати, що сталося насправді, перед тим як почати вирішувати ситуацію.
Коли ми запитуємо: «Може ти сам/а винен/а в тому, що тебе вдарили?», – ми вчимо і потерпілого і винного тому, що хтось може змусити іншого зробити поганий вибір.
І нагадайте Вашим дітям, що у них завжди є вибір – вдаватися їм до насильства чи ні, і ніхто не може їх змусити, навіть дуже злими і неприємними словами. 

4. Коли ми говоримо, що хлопчики б’ють дівчат, які їм подобаються.
Неважливо, син у вас або дочка – їх потрібно навчити з раннього віку, що заподіювати біль людині, щоб привернути її увагу, недозволено. І це зовсім не спосіб висловлювати свій інтерес до людини. Діти ніколи не повинні чути фразу: «Він тебе б’є, бо ти йому подобаєшся» – коли їх дражнять або б’ють.Вона підтверджує ідею, що любов – це страждання, і завдавати болю іншим – це нормально.

5. Коли ми засуджуємо зовнішній вигляд і поведінку жінок при дітях.
Батьки впливають на своїх дітей, навіть не усвідомлюючи цього. Діти чують наші слова і приміряють їх на себе. Якщо наші діти чують, як ми виправдовуємо насильство, вони засвоюють таку поведінку. Вони чують, як ви зневажливо відзиваєтеся про жінок, і запам’ятовують це. Вони можуть повірити, що існують випадки, при яких жертва заслуговує того, що з нею сталося, або те, що вони мають право піддавати насильству тих, хто на нього «заслужив».

 

Розмовляючи з дітьми про насильство, поясніть їм, що ніхто не заслуговує насильства, ніхто не хоче і не провокує його.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

•           Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

•           Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

•           Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

•           Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

•           Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

•           Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

•           Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

•           Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

•           Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

•           Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей

•      Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

•      Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

•      Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

•        Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

НАСИЛЬСТВО В СІМ'Ї 

Що ми зазвичай розуміємо під насильством? Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

•   Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

•   Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

•   Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

•   Заподіяння шкоди домашнім тваринам ( щоб помститися партнеру);

•   Ламання та знищення особистих речей;

•   Використання брутальних слів, лайка;

•   Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

•   Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

•   Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

•   Звинувачування у всіх проблемах;

•   Крити кування думок, почуттів, дій;

•   Поводження із ним/нею як із прислугою;

•   Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

•   Нехтування дитиною;

•   Нехтування обов’язків стосовно дитини;

•   Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

•   Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

•   Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

•   Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

•   Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

•   Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

•        Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

•        Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, не залежно від того спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

Ø                         Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

Ø                         Діти відчувають сум.

Ø                         Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Ø                         Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

         Реагувати надто агресивно;

         Не визнавати авторитетів;

         Бути пасивними чи пригніченими;

         Мати вигляд заляканих;

         Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

 

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1.      Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2.      Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3.      Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4.      Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

 

В результаті дитина:

•           Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

•           Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

 

Коли дитина стала свідком проявів насильства в сім’ї

1.         Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із дорослих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє. Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття самотності зменшаться. Слід обов’язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що накопилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує біль.

2.         Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3.         Іноді діти вважають себе винними втому, що сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4.         Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

 

Пам’ятайте!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете тоді, коли допоможете собі.

Припинити домашнє насильство можна, навчившись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходить. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи залишиться все як було, чи зміниться на краще.

 

Як подолати дитячу брехню

     Щоб боротися з брехнею, потрібно спершу виявити її причини, а тоді вже діяти. Діти ще не настільки майстерні актори, щоб уміло замаскувати свою брехню. Тому обман можна простежити у поведінці малюка. Існує кілька загальних ознак брехні:

·                     Зміна виразу обличчя, поява неусвідомлених рухів;

·                     Зміна темпу мовлення, зниження тону, заїкання;

·                     «забалакування», спроба змінити темп розмови;

·                     Зволікання з відповіддю.

Завдання батьків полягає в тому, щоб стримати дитину від брехні, викорінити в ній шкідливу звичку. Зазвичай, першою реакцією батьків на брехню дитини є покарання, хоча воно не завжди дає бажаний результат – дитина наступного разу може краще замаскувати свою брехню. Спробуйте побачити ситуацію очима дитини. Покажіть, що готові її вибачити.

Реагувати на брехню потрібно відповідно до вікової категорії дитини. Ваше завдання – дати дитині зрозуміти, що брехати – погано, і що брехня завжди викривається.

Polatus mela com est:


Maecenas vestibulum mollis diam. Pellentesque ut neque. Pellentesque habitant morbi tristique senectus et netus.

Proin sapien ipsum, porta a, auctor quis, euismod ut, mi. Aenean viverra rhoncus pede. Pellentesque morbi habitant morb.

ООО «Компания» | ул. Пушкина 100 | 101000, Москва 

email: company@mycompany.com