«Людина настрою» або чому наш настрій змінюється протягом дня?

Настрій — це емоційний стан, який протя­гом певного проміжка часу впливае на поведінку людини. Коли в нас хороший настрій ми концентруємося насамперед на позитивному в людях і подіях, відчуваємо внутрішню гармонію та рівновагу, в нас бадьоре самопочуття, нормальні стосунки з оточенням.

При конфліктах і сварках настрій може погіршуватись на короткий час, але не переходить у страждання, депресію або фрустращю як бло­каду прагнень і  намірів.

В нормальному настрої нас тішать навіть дрібниці – хороша погода, красиві предмети або пейзажі, зустріч чи розмова з кимось. Ми ставимо перед собою близькі або далекі цілі, та, як правило, їх досягаємо, мріємо про майбутнє, не маючи остраху перед ним, а певні проблемні ситуації чи негаразди сприймаються як невідємна частина життя (як день і ніч, добро і зло).

Звісно, протягом дня настрій може змінюватись у будь-якої людини, оскільки в нашому житті відбуваються різні події. Якась – радує, якась –  пригніючує. Це цілком нормально. Але недарма людей поділяють на оптимістів, у яких навіть при негараздах переважае позитивний настрій і віра в те, що все налагодиться, та песимистів, які у діжці з медом обов’язково знайдуть ложку дьогтю. Ще виділяють лабільний тип, у якого настрій дуже швидко змінюється від щастя до горя, інколи без об’єктивних причин. Також трапляється циклічний тип, коли про­тягом 2-3 тижнів переважає веселий настрій, а наступні 2-3 тижні – депресивний.

До різких змін настрою протягом дня більше схильні холерики, які є неврівноваженим типом, та меланхоліки, котрі занадто чутливі, образливі, болісно реагують на незначні дрібниці. Менше схильні до швидких змін у настрої без поважних причин сангвініки та флегматики.

Можливо, серед цих типів ви впізнаєте і се­бе? У підлітків під час гормональної перебудови» переважає негативний настрій, пригнічення, роздратування, сльози, втомлюваність, упадання в розпач, депресивність, які обумовлені на­самперед фізіологічними факторами і з часом при правильній поведінці та реакціях дорослих нормалізуються в адекватні форми поведінки. Недарма цей період становлення особистості на­зивають «важким».

Поганий настрій нерідко супроводжується немотивованим гнівом. Давайте розглянемо ті нескладні прийоми, які можуть допомогти цей гнів контролювати:

1.      Якщо гніваєшся і виявляєш це, використовуй цивілізовані способи.

2.      Гнів можна виразити також опосередковано, перенести його на інші об’єкти (наприклад боксерська груша).

3.      Спробуй стриматися. Якщо для цього треба вийти з приміщення подалі від причини гніву – зроби це негайно. Якщо треба рахувати до 1000 і більше – рахуй.

4.      Намагайся усунути причину поганого на­строю або гніву, проаналізуй ситуацію логічно та об’єктивно, тільки так ти зможеш узяти її під контроль.

5.      Розвивай почуття гумору, спробуй знайти не трагічне, а щось смішне та незвичайне.

Якщо в житті ти хочеш бути успішною людиною, яка подобається й іншим, і собі самій, варто прагнути до позитивного або нормально­го настрою, що переважае протягом дня.

Психологічні закономірності засвоєння інформації

Учня завжди лякає надто великий обсяг матеріалу для ви­вчення. Інстинктивно він віддаляє «день розплати», і перед самим іспитом перед ним постає  величезний масив незасвоєної інформації, який за день і справді важко опрацювати.

Практика засвідчила, що спочатку слід переглянути весь матеріал і поділити його таким чином: якщо треба вивчити 120 питань за чотири дні, то в перші два опрацьовують 70 % усього обсягу, на третій — решту, на четвертий день повторюють засвоєне. При цьому складні теми треба чергувати з простіши­ми — не обов’язково вчити всі питання підряд. Найбільше учнів зазвичай непокоїть матеріал попередніх класів, тому їм слід переглядати старі підручники, щоб освіжити в пам’яті давно пройдений матеріал повною мірою.

Є певні психологічні особливості засвоєння інформації, які мають ураховувати діти та їхні батьки.

1.      «Фактор межі» — найкраще запам’ятовується інфор­мація, викладена на початку і наприкінці тексту. Середина зазвичай не затримується в голові, тому особливу увагу слід приділяти саме їй.

2.      Повторювати треба не механічно, а вдумливо, зосередив­шись на змісті. Після «завантаження» 20—ЗО % інформації, якщо її не повторювати, втрачається за перші 10 год. Щоб цього не трапилося, бажано прочитати текст, повторити його двічі, че­рез 20 хв — втретє, через 8—10 год — учетверте, через добу — ще раз. Тільки після цього можна бути впевненим, що інформація надовго «оселилася» в голові дитини.

3.      Особливість «упізнавання». Дивлячись на текст, учень відчуває, що колись він усе це вже чув, бачив, отже, витрачати час на це завдання не варто і треба переходити до наступного. Насправді ж він несвідомо сам себе обманює, і якщо не вивчити уважно те, що здавалося таким знайомим, іспит закінчиться сумно. Тож не обманюйте самі себе.

4.      Враховувати треба ще й особливість типу сприйняття. Яким чином дитина може все найкраще запам’ятати? Що їй ближче — текст, малюнок, логічна схема, мовленнєве відтворення? Знаючи свої сильні сторони, легше відповідно занотувати головне.

5.      Особистий чинник. Спробуйте знайти щось цікаве у найнуд- нішому матеріалі, проведіть якусь паралель з особистим життям, власним досвідом. Адже цікаве запам’ятовується набагато лег­ше.

Пам’ятай, що ми засвоюємо:

§  10 % того, що читаємо;

§  20 % того, що чуємо;

§  30 % того, що бачимо;

§  50 % того, що бачимо і чуємо;

§  70 % того, що говоримо;

§  90 % того, що говоримо і робимо.

Додаткові сприятливі чинники

Допомога друга. Батьки часто не дуже задоволені тим, що дитина запрошує до себе друга чи подругу для спільного вивчення питань білетів. Вважається, що в кращому разі вони просто роз­мовлятимуть не по суті. Насправді ж підготовка до іспиту вдвох має безліч переваг, звісно, якщо поставитися до неї серйозно і сумлінно. Запам’ятайте, що вчити вдвох справді не можна, а ось повторювати, «репетирувати» навіть бажано. Це доцільно робити напередодні екзамену. Можна розподілити теми за інтересами, складністю, ступенем засвоєння: один розповідає те, що другий ще не вивчив. Робити це потрібно треба чітко, детально, з емо­ційним забарвленням. Таким чином дитина мимоволі запам’ятає матеріал, який колись полінувалася вивчити. Можна проводити репетиції перед дзеркалом і наодинці. Ставте собі запитання, вголос відповідайте, слухайте свою мову.

Шпаргалка. Іноді шпаргалка і справді потрібна. Щоправда, це не означає, що терміново слід робити додаткові кишені на підкладці піджака чи пришивати їх до спідниці. Використання\ шпаргалок на екзамені часто закінчується ганебним викриттям. Вони потрібні лише тим, хто краще запам’ятовує матеріал під час Конспектування. Викладений стисло (у вигляді тез), він кра­ще тримається у голові. Шпаргалки зручно перечитувати перед самим іспитом, а ось брати із собою не слід.

Настрій. Корисно навчитися вгамовувати свої почуття, щоб хоча б зовні почуватися спокійно. Щоб подолати страх, роз­повідайте самі собі вивчений матеріал, ніби ви відповідаєте перед екзаменатором. Спробуйте уявити складну ситуацію на іспиті й знайти з неї вихід. Ставте самі собі складні запитання і намагайтеся відповісти на них — переживіть свій страх ще до екзамену. Згадайте випадки свого успіху, переживіть їх ще раз, застосовуйте аутогенне тренування. Складіть для себе формули, налаштуйтеся на те, що «в мене все вийде», й повторюйте ці слова перед сном. На іспиті не втрачайте самовладання у важкі момен­ти. Складіть план своєї відповіді, напишіть вступ для кожного випадку — це теж заспокоює.

Допомога батьків. Батьки часто забороняють своїм дітям перед іспитом займатися спортом, спілкуватися з друзями «не у справі», зачиняють удома, відбирають мобільний, вимикають телевізор, тобто прагнуть оберігати інтелектуальну діяльність свого сина чи доньки від сторонніх впливів. А бажано було б не провокувати конфлікти, не нагнітати і без цього напружену обстановку. Треба емоційно захистити дитину — запросити на спільну поїздку чи прогулянку, поговорити про життя.

Робота над собою. Уявіть, що ви на іспиті, що перед вами строгий екзаменатор, і спровокуйте в собі відповідні емоції. У цей момент повільно і глибоко дихайте. Прорепетируйте відповідь на один із екзаменаційних білетів. Такі вправи треба виконувати щодня. Зняти нервове напруження допомагає дихальна гімнас­тика: повільно вдихайте повітря, почергово напружуючи м’язи рук, ніг, а потім повільно розслабляйте.

Аутотренінги. За кілька днів до екзамену проводьте прості тренінги, які налаштовують на успішний результат, п’ятнадцять разів промовляйте, навіть не задумуючись над змістом, такі слова: «Я спокійний. Я впевнений у собі. Я знаю предмет. Я добре складу екзамен». Якщо засинаєте над підручником, помасажуйте 5 се­кунд точку між великим і вказівним пальцями руки, можна роз­тирати долонями вуха. Допомагає і масаж біологічно активних зон на зовнішньому боці литок на чотири пальці нижче від колін.

Як подолати конфлікт?

Можливість виникнення конфлікту існує у всіх сферах. Конфлікти народжуються на ґрунті щоденних розбіжностей у поглядах, протиборстві різних суджень, потреб, бажань, стилей життя, надій, інтересів та особистісних особливостей.

Конфлікт – це невід’ємна особливість всякого процесу соціального розвитку. Для всіх видів конфліктів характерним є:

– наявність не менше двох сторін, які контактують між собою;

– взаємонесумісність цінностей і намірів сторін;

– протиставлення діянь одної сторони іншій і навпаки;

– поведінка, направлена на ліквідацію планів і руйнування намірів іншої сторони, щоб придбати, здобути щось за рахунок неї;

– застосування сили і примусу з метою вплинути на поведінку іншої сторони в бажаному напрямку;

– наявність емоційної напруги в стосунках між партнерами.

У розв’язанні психологічних конфліктів в колективі головна роль належить керівнику, якому, незалежно від характеру конфлікту і ставлення до нього, є він учасником конфлікту чи посередником, необхідно глибоко вивчити та проаналізувати психологічну ситуацію в колективі, причини виникнення протиріч.

Розумна постановка питання зводиться не до повного уникнення конфліктів, а до намагання навчитись правильно вирішувати конфліктні ситуації, робити їх корисними, якщо це можливо.

Коли людина знаходиться в конфліктній ситуації, для більш ефективного вирішення проблеми необхідно вибрати певний стиль поведінки, що властивий Вам, враховуючи при цьому стиль інших людей а також природу самого конфлікту.

Існує п’ять основних стилів вірішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах навчання управління справами, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом Х. Кілменом у 1972 році). Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов”язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).

Нижче коротко описані кожен із згадуваних стилів.

Стиль конкуренції.

Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовільнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети, така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається.

Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:

– кінцевий результат дуже важливим для людини, і вона робить велику ставку на своє вирішення проблеми;

– людина має достатньо авторитету для парийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване їй вирішення – найкраще;

– рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;

– коли людина відчуває, що в неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.

Стиль ухилення

Другий з п’яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні.

Нище наведені найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:

– напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруги;

– людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;

– людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;

– ситуація дуже складна і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає набто багадо від неї;

– намагатися вирішити проблему негайно – небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.

В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль пристосування.

Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли “жертвує” своїми інтерсами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи.

Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.

Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.

Ось найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

– людину не осбливо хвилює те, що сталося;

– людина хоче зберегти мир та добрі відносини з іншими людми;

– людина розуміє, що кінцевий результат набагато важливіший для іншої людини;

– людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням.

Поступаючись, погоджуючись чи “жертвуючи” своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.

Стиль співробітництва

Четвертим є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається спіпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку “викладає на стіл” потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення.

Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін.

Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:

– вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись;

– є час попрацювати над проблемою, що виникла;

– опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;

– обидва сторони мають однакову владу та не помічають різницю в положенні, щоб “на рівних” шукати вирішення проблеми.

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.

Стиль компромісу.

В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконанню бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробитництвом.

Нище перечисленні типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:

– обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

– інши підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

– задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;

– компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, ніж все втратити.

Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.

Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділений як найкращий.

Заповіді учня