Як створити ситуацію успіху

Демократичне суспільство не тільки дозволяє освіті реалізувати свій гуманістичний потенціал, але й утворює умови для його збагачення, висуваючи на перший план його розвиваючу “людиноутворюючу” функцію. Така спрямованість освіти виявляється в відкритості самої освітньої структури відносно інших суспільних інститутів, у взаємодії учасників навчально-виховного процесу, свободи висловлювання та реалізації різноманітних точок зору, визнання прогресивними і провідними цілей особистісного розвитку дитини, створення ситуації успіху для тих, хто навчається.

     Ситуація успіху дарує атмосферу приязні та взаємодопомоги, впевненості і захищеності. Учитель повинен створити джерело внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає енергію для подолання труднощів і формування бажання вчитися.

     Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні.

     Основою педагогічної технології “Створення ситуації успіху” є особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання і виховання.

     Існують три типи успіху. До них відносяться:

ÚНеочікувана радість – це почуття задоволення від того, що результати діяльності учня перевершили його очікування.  З педагогічної точки зору – це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя;

ÚСпільна радість – полягає в тому, щоб учень досяг необхідної для себе реакції колективу. Вона  може бути підготовленою вчителем або спонтаною. Спільною радістю вважають тільки ті реакції колективу, які дають можливість дитині відчути себе задоволеним, стимулюють її зусиля. Це, перш за все, має бути емоційний відгук оточуючих на успіх  людини свого колективу.

ÚРадість пізнання – це радість пізнання нового, хоча вона по своїй суті альтруїстична. Пізнання опираїться на самоосвіту й самопізнання. Така радість не може вирости на пустому місці, народитися без серйозних причин. ЇЇ головна умова – спілкування.

Немає більш цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні, в основі яких лежить проблема пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Створення пізнавального інтересу є предметом турботи вчителя, який формує радість пізнання.

Створення ситуації успіху має певний алгоритм.

1. Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах.

(“Люди вчаться на своїх помилках і  знаходять  інші шляхи вирішення проблем”).

2. Авансування успішного результату. Допомогає вчителю висловити тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях.

( “У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті”).

3. Прихований інструктаж дитини  про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. (“Можливо краще почати з ...”, “Виконуючи роботу не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. (“Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. (“Тільки ти міг би...”, “Тільки тобі і можу доручити...”)

6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. (“Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, “Так хочеться поскоріше побачити...”).

7. Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити  не результат в цілому, а деякої її окремої деталі. (“Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, “Найбільше тобі вдалося...”).

Поради психолога учителю-предметнику

 · На помилках учаться. Помилки навіть потрібні для навчального процесу. Діти не мають боятися припуститися помилки.

· Давайте дітям можливість максимально виявити свою ініціативу. Учіть учнів самостійно думати і працювати.

· Творче ставлення до роботи й навчання – запорука ефективного уроку.

· Не у всіх дітей вистачає терпіння та наполегливості поступово переходити від простого до складного. Не дозволяйте учням не вірити у свої сили.

· Якщо ваш голос виказує ваше роздратування, розчарування та зневіру, діти запам’ятають саме ці емоції, а не мудрість, яку ви намагалися до них донести.

· Кожен учень по-своєму сприймає матеріал. Зважайте на це.

· Найкращий той діалог, у процесі якого діти відгукуються не на слова, а на думки.

· Добрій пам’яті передує пильна увага.

· Думки учня набагато продуктивніші за думки вчителя.

· Чогось навчитись можна тільки практикою.

· Повторювати вивчений матеріал потрібно з інтервалами. Так економніше та ефективніше.

· Створюйте проблемні ситуації на уроках. Там, де немає вибору, немає мислення.

· Якщо дитина дивується – вона починає мислити. Нові ідеї – продукт творчої уяви.

· Зацікавленість – найсильніша мотивація для навчання.

· Учіть дітей робити записи.

· Запам’ятовування матеріалу часто-густо залежить від його викладу. Про рівень учителя можна зробити висновок з того, як він уміє висловлюватися.

· Є два основних мотиви, які формують поведінку людини: отримати винагороду й уникнути покарання. Застосуйте ці мотиви на уроках.

· Якщо вчитель стоїть, він більше привертає до себе увагу дітей.

· Плануйте дискусії, диспути на уроці. Це посилює увагу дітей.

 · Учитель не має говорити без упину. Діти не встигатимуть за його думками.

· Про те, наскільки цікавим є зміст уроку, робіть висновок не зі свого погляду, а з погляду учнів. Особливо ретельно готуйте початок уроку. Часто саме від нього залежить успіх усього заняття.

ШАНОВНІ ВЧИТЕЛІ!

ü  Поставтесь до педагогічної праці, як до головного змісту Вашого життя. Створіть у собі вчителя!

ü  Будьте ерудованими, відмінно знайте свій предмет, цікаво та доступно викладайте навчальний матеріал.

ü  Умійте поважати кожного учня і бачити в ньому особистість.

ü  Умійте керувати власними емоціями та розвивати позитивні почуття до дітей.

ü  Навчіться любити дітей. Люблячи їх, не заробляйте дешевого авторитету всепрощенням, невимогливістю – це розбещує дітей.

ü  Будьте справедливими, розумійте своїх учнів.

ü  Будьте вимогливими до себе, самокритичними, не порушуйте педагогічну етику.

ü  Умійте терпляче виправляти його помилки – думки, дії вчинки; навчіться переконувати.

ü  Будьте ввічливими, доброзичливими, життєрадісними, людяними.

ü  Хай завжди учні бачать у вас старшого друга, порадника, людину, яка підтримає, зрозуміє, дасть пораду.

ü  Ніколи не принижуйте людської гідності дитини, будьте непримиренними до подібних дій Ваших колег.

ü  Станьте вимогливими та будьте витриманими у стосунках з учнями.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ ДЛЯ ПОЛІПШЕННЯ НАСТРОЮ

1. Будьте оптимістами! Педагогіка – наука оптимістична (утім, як і будь-яка наука, песимістичний тільки дилетант).

2. Не забувайте головного: діти – істоти парадоксальні (дорослі – теж).

3. Якщо у вас з”явилося бажання вигнати учня з класу, вийди сам.

4. Учителю, вітайся з дітьми, це дуже важливо. Тоном, яким ви говорите "здрастуй”, теж можна виховувати і піднімати собі настрій.

5. Вмійте бути ледачим! Проблема педагогів у тому, що вони розвивають бурхливу діяльність, але забувають думати про себе. Пам”ятайте: думати про себе – ваш головний обов”язок.

6. Хваліть себе самого тричі на день: уранці, удень і ввечері. Застосовуйте таку магічну формулу самонавіювання:”Я геніальний, найкращий педагог. Усім педагогам педагог, мене діти слухаються, мене батьки поважають, мене адміністрація любить, а як я сам себе люблю, цього і не висловити”.

ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ПЕДАГОГА

1. Прийшов у школу - зроби розумне й шляхетне лице.

2. Кожного разу, коли тобі хочеться командувати дітьми, згадай своє дитинство і про всяк випадок з'їж морозиво.

3. Гроші та педагогіка мало сумісні.

4. Нехай всі манекенниці світу, побачивши твою усмішку, подадуть у відставку.

5. Не заходь в душу до дітей, якщо тебе про це не просили.

6. Іди на урок з радістю, виходь з уроку з приємною втомою.

7. Жартуй до тих пір, доки не навчишся.

8. Пам'ятай: поганий лікар може забрати життя, поганий учитель - спопелити душу.

9. Приходити на урок слід настільки підготовленим, щоб знати точно: для чого прийшов, куди прийшов, що будеш робити і чи буде від цього добре.

10. Кожного разу, коли хочеться нагрубити кому-небудь, рахуй до мільйона.

11. Намагайся їсти кожен день.

12. Люби свою адміністрацію так само, як і вона тебе, і ти проживеш довге і щасливе педагогічне життя.

13. Ніколи не чекай похвали, а намагайся відразу ж з'ясувати, як з нею йдуть справи.

14. Люби кого-небудь крім школи, і тоді у тебе буде все в порядку.

15. Якщо до тебе прийшли на урок, згадай, що ти артист, ти кращий педагог країни, ти найщасливіша людина

16. Говори батькам завжди найкращу правду, яку ти знаєш.

17. Пишайся своїми помилками, і тоді у тебе їх буде з кожним роком все менше.

18. Вищим проявом педагогічної успішності є усмішка на обличчях дітей.

19. Якщо ти вмієш самий звичайний факт подати як відкриття та домогтися подиву і захоплення учнів, то можеш вважати, що половину справи ти вже зробив.

20.Пам'ятай: хороші педагоги живуть довго і майже ніколи не хворіють.

21. Віддай школі все, а вийшовши зі стін школи, почни нове життя.

22. Постарайся завжди бути здоровою, навіть якщо в цей хтось не повірить.

23. Одягайся так, щоб ніхто не сказав тобі вслід: "Он вчителька пішла".

24. Не спи на уроці; дурний приклад заразливий.

25. Під час опитування зобрази на обличчі граничний інтерес.

26. Пам'ятай: якщо твій голос стає загрозливо хрипким, значить, ти робиш щось не те.

27. Добре, якщо пізно увечері, коли ти згадаєш своїх учнів, обличчя твоє осяє посмішка.

Рекомендації для вчителя

ЩОБ УНИКНУТИ «ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ»

1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.

2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.

3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів.

Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.

4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.

5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день ;

6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.

7. Категоричним правилом має стати відмові від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.

8. Зрештою, візьміть відпустку та просто забудьте про проблеми на роботі.

Пам’ятайте: «Це ваше життя, і ви живете тільки один раз!»

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ У РОБОТІ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

1. Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.

2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.

3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини "вундеркінда”. Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм з боку вчителя – звичайно, недопустимі.

4. Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

ВЧИТЕЛЬ І ПРОБЛЕМИ ДИСЦИПЛІНИ

5 найтиповіших проблем, пов’язаних з дисципліною

1. Некеровані розмови на уроках.

2. Відсутність шанобливого ставлення до дорослих.

3. Нечесність.

4. Пасивний опір.

5. Зухвала, нахабна, груба поведінка.

Учителі повинні знати закони, які є в основі поведінки учнів

1. Учні обирають певну модель поведінки за певних обставин.

2. Усяка поведінка підпорядкована певній меті – відчувати себе приналежним до шкільного життя.

3. Порушуючи дисципліну, учень може усвідомлювати, поводиться

неправильно і що за цим порушенням стоїть одна з чотирьох причин:

- привернення уваги;

- влада;

- помста;

- уникання невдачі.

Типи реакції вчителя на «неприпустиму» поведінку своїх вихованців:

1.Невтручання. Вчителі, в кращому випадку, пояснюють учням, що трапилося, розраховуючи, що діти самі поступово навчаться керувати своєю поведінкою.

2.Контроль. Основні методи впливу – погрози і шантаж.

3.Взаємодія. Вчителі обирають складну роль ненав’язливого лідера, щоразу cтавлячи дітей перед необхідністю усвідомленого вибору та відповідальності. Вони залучають дітей до процесу встановлення правил, програму дисципліни будують на підвищенні самоповаги учнів за допомогою стратегії підтримки.

ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПІДЛІТКОМ І ВЧИТЕЛЕМ В КРИЗОВИЙ ДЛЯ НИХ ЧАС

1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.

4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили

5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.

8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ ЩОДО РОБОТИ З УЧНЯМИ,

ЯКІ ВІДНОСЯТЬСЯ ДО ГРУПИ РИЗИКУ

1. Необхідно дати відчути дитині, що вона належить до групи, класу, не відторгнута і займає важливе місце в колективі. Однак не можна примушувати її жити в "кучі” і обов’язково бути на очах. Кожен має потребу в тому, щоб побути наодинці з самим собою, тим більше дитина.

2. Заохочуйте дитину в тому, щоб вона дозволяла собі приємно проводити час, яке потребує взаємодію з людьми.

3. Виставляйте малюнки дитини, поробки, твори, одним словом, все те, що може зацікавити оточуючих. Це буде підвищувати впевненість дитини в собі, почуття самостійності. Хваліть її частіше. Допоможіть їй розпізнати та виразити приховані почуття, використавши для цього такі надійні канали, як малювання, роботу по дереву, ліплення, шиття ляльок, читання вголос розповідей, музику. Частіше запитуйте що вона відчула в тій чи іншій ситуації...

4. Дізнайтесь, з ким дитина хотіла б працювати в групі і хто з дітей має на неї найбільший вплив. Розробіть план дій для дитини його бажаним партнером.

5. Записуйте на аркуші паперу або реєструйте подумки скільки разів на день ви звертались до дитини і скільки разів ви висловили позитивні репліки і коментарі в її адресу. Перевіряйте цей "список” в кінці дня. Це буде нагадувати вам про ваше добре починання і про успіхи вашої дитини.

Врахування індивідуальних особливостей темпераменту дитини:

Дітей із сангвінічним темпераментом характеризують:

Ø легка збудливість почуттів, які не дуже міцні, але відносно стійкі.

Ø Вони енергійні, активні, довго не витримують одноманітної діяльності,

Ø здебільшого не сором’язливі, але стримані,

Ø легко спілкуються,

Ø користуються повагою ровесників,

Ø не схильні ображатись,

Ø беруть участь у громадській роботі класу і школи.

За сприятливих умов виховання ростуть спокійними, в міру рухливими, адекватно реагують на зміну обставин,

за несприятливих – виявляють байдужість, безвідповідальність, несамокритичність.

У роботі такими дітьми слід враховувати:

Сангвініки швидко освоюють правила поведінки й уміння ними керуватися засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко втрачають.

Ø Завдяки рухливості швидко піддаються як позитивному, так і негативному впливу.

Ø На зауваження дорослих реагують спокійно, не опираючись.

Ø Такі учні досить комфортно відчувають себе, як при письмовій так і при усній відповіді. Зовнішні фактори їх майже не відволікають.

Ø Досить відповідальні тривалі справи (наприклад звання старости класу, або керівника по дисципліні) сангвінікам не слід доручати. Вони проявлять незвичайну активність, та на протязі місяцю втратять усякій інтерес до цієї роботи. Але з сангвініків вийде справжній активіст у розважальних культмасових справах, або класний репортер.

Ø Опитування домашнього завдання слід починати саме з таких учнів.

Ø Сангвініки будуть брати активну участь у розборі нової теми, навіть якщо вона їм не цікава.

Діти холеричного типу темпераменту характеризуються:

Ø легкою збудливістю почуттів, силою і стійкістю їх у часі.

Ø Енергійною та різкою поведінкою

Ø Бурхливо реагують на подразники

Ø Важко переключаються на спокійнішу справу

Ø У колективі прагнуть самостверджуватись

Ø Люблять організовувати ігри

Ø Охоче залучаються до різних видів діяльності

За правильних умов виховання холерики виявляють активність, наполегливість у роботі, за неправильних – стають неслухняними, запальними, образливими. Покарання, зауваження дорослих діють на них негативно, збуджують, роблять їх грубими, викликають намагання вчинити " на зло”.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

Ø зважати на їхні особливості,

Ø бути спокійним, доброзичливим, але вимогливим ставленням формувати стриманість.

Ø При навчанні (особливо на заліку) враховувати те, що такій дитині легше буде відповідати усно, ніж писати все що їй відомо по даному питанню. Холерики тяжко переносять однотипну діяльність. Тому вони просто не зможуть виконати письмову роботу на високому рівні.

Ø Пам’ятати, що чим довше йде робота (диктант, контрольна тощо) тим більше холерик зробить помилок.

Ø Перевірку домашнього завдання також можна починати з холериків, вони навряд розгубляться від. Також холерики не відчувають ніяких труднощів від неочікуваних поточних запитань.

Ø У опрацюванні нової теми можете сміливо покладатися на їхню активність, якщо зможете заохотити та зацікавити їх. Проте, холерики як швидко запам’ятовують інформацію, так же швидко і забувають її.

У дітей флегматичного типу темпераменту :

Ø Почуття важко збуджувані, проте тривалі і стійкі.

Ø Флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує тим, що вимагає швидкості, зайвих рухів.

Ø Уникає доручень, але отримавши їх, виконує бажання, хоч і не поспішаючи, дотримується порядку, організованості.

Ø Ухиляється від конфліктів, його важко образити, але, вступивши в конфлікт, глибоко переживає, хоч зовні не демонструє цього.

За сприятливих виховних умов такі діти виростають вдумливими, слухняними, організованими, добре сприймають зауваження дорослих, виправляють помилки; за несприятливих – лінивими, байдужими, апатичними, пасивними.

У спілкуванні з такими дітьми потрібно:

Ø Щоб посилити активність флегматиків, їх слід залучати до ігор, спорту

Ø Надати доручення, які в першу чергу потребують відповідальності та чесності. Тоді учень буде відчувати себе потрібним у колективі.

Ø Враховувати, що такої дитині краще дати не обмежену часом письмову відповідь, ніж викликати відповідати усно. В цьому випадку флегматик може почати з «іншого кінця» питання та його відповідь займе величезну кількість часу.

Ø Враховувати, що високий темп ставлення запитань збиває з толку таку дитину.

Ø Враховувати, що для флегматика не має нічого більш складнішого, як виконання завдань на відведений час. Однак саме такі учні можуть працювати дуже довго без суттєвих помилок та стомлення.

Ø Не слід активно запитувати таку дитину під час пояснення нової теми. Їй, як нікому іншому потрібен час у оволодінні інформацією, але отриманні знання зберігаються у пам’яті флегматика надовго.

Ø Враховувати, що ситуації у яких потрібно розподілити увагу або переключення її з одного виду діяльності на другий, флегматик переносить дуже важко.

Діти з меланхолічним темпераментом:

Ø надзвичайно чутливі. Почуття, що легко виникають у них, є міцними й стійкими у часі.

Ø сором’язливі

Ø малоактивні

Ø важко пристосовуються до нових обставин

Ø відзначаються хворобливою вразливістю

Ø швидко втомлюються

Ø невпевнені у своїх силах

Ø часто мають поганий настрій,

Ø почувають страхом перед труднощами

Ø скаржаться на ровесників

Ø бояться образ, часто плачуть, намагаються гратися самостійно.

Вчителю у роботі з такими дітьми слід:

Ø Підтримувати таку дитину, підбадьорювати. Але не у якому разі не робити акцент на її помилках. Різке зауваження від вчителя може викликати великі труднощі під час наступної роботи на уроці. Такій дитині буде достатньо й вашого погляду.

Ø Доручити дитині якусь корисну та важливу справу в класі. Меланхоліку просто необхідно відчути себе потрібним у класі.

Ø Враховувати, переживання дитини. Якщо меланхолік за щось переживає, він не зможе дати повну відповідь на запитання, навіть якщо знає матеріал досконально. Тому має сенс запитати у такого учня, чи згоден він з отриманою оцінкою, або бажає перездати її протягом дня.

Ø Враховувати, що меланхоліки побоюючись труднощів, будучи невпевненими у своїх силах, вони губляться при опитуванні, виконанні контрольних робіт, хоч мають знання. Тому можливо має смисл залікові відповіді приймати у таких дітей в індивідуальній формі.

Ø При опануванні нової теми такі діти сидять мовчки, їм краще слухати, а дома ще раз самим прочитати, вивчити матеріал. Тільки тоді вони будуть впевненні у своїй відповіді, а отриманні знання залишаться у них надовго.

Ø Перевірку домашнього завдання не слід починати з меланхоліків, вони легко можуть розгубитися. Краще надати їм декілька хвилин для підготовки.

Ø Враховувати, що такі дітей дуже відволікає шум, та будь яка неспокійна обстановка.

Ø Враховувати, що таких дітей особливо пугають: серйозні самостійні роботи на які відведено певний час; неочікувані запитання, потребуючі негайної відповіді.

Ø Відповідь такої дитини не в якому разі не слід критикувати. Тому що меланхолік прийме це дуже близько та весь день буде переживати з цього приводу.

Процес навчання у школі збудований таким чином, що саме активні діти (сангвініки та холерики) мають великі переваги: вони швидко запам’ятовують, відновлюють інформацію, отримують оцінку і також швидко її забувають. Проте, меланхоліки та флегматики, якщо вчитель правильно побудує процес навчання, зможуть бути надійною опорою, тому що саме вони самостійно проникають глибше у тему та часто знають більше шкільної програми. Флегматики полюбляють зосереджуватися на будь яким виді діяльності, тому саме вони поступово розв’яжуть саму важку задачу. У них та сангвініках вистане самостійності для вирішення багатьох завдань. Саме для таких учнів оптимальною формою заліку будуть тестові завдання.

У природі ніколи не зустрічається «чистого» типу темпераменту. Але один-два з них ярко виражені у кожної дитини. Спробуйте врахувати ці особливості у своїй роботі, правильно роздавати завдання та опиратися на сильні сторони. Це забезпечить ефективність навчання та виховання кожного учня.

Техніки позитивного звертання до учнів, що гармонізують соціокультурний простір

Техніка „Я висловлювання”  (до класу і до окремого учня)

§  Я хотіла б щоб ви (опанували, навчились, засвоїли) допоможіть мені, будь ласка, (зробіть, прочитайте, напишіть, виконайте) …

Техніка надихання (до класу)

§  Я хочу вас навчити … Це не просте завдання, але я вірю, що кожен з вас опанує цей
(… спосіб) і ви успішно справитесь з цим завданням. (до учня)

§  Я ( знаю, відчуваю, бачу, вірю), що ти справишся з цим завданням і в тебе все вийде, зосередься і постарайся..

§  Я вірю, що ти знайдеш в собі сили виконати це завдання.

Техніка схвалення (до класу)

§  Я така задоволена, що ми всі сьогодні так дружно і злагоджено попрацювали

§  Мені приємно про це сказати, що сьогоднішню тему ви так уважно слухали і тому так добре засвоїли. (до учня)

§  Як добре, що ти повірив у свої сили і виконав це завдання.

§  Як чудово, що ти не зупинився перед труднощами, а подолав їх.

Техніка спонукання (до класу)

§  А зараз зосередьтеся, заспокойтеся і постарайтеся вловити основну думку. (до учня)

§  Зосередься, подумай і зверни увагу на ось цей пункт.

Комбінація технік надихання-схвалення.

§  Надихнути і схвалити як уже успішно зроблену справу. (до класу і до окремого учня)

§  Я (вірю, знаю, відчуваю), що ми зробимо цю аплікацію і всі попрацюємо дружно і злагоджено, кожен добре постарається.

Комбінація технік надихання спонукання

§  Я( відчуваю, знаю, вірю), що цю задачу зрозуміють всі, тільки зосередьтеся, уважно послухайте і ви всі зрозумієте.

Комбінація технік спонукання-схвалення (до класу і до окремого учня)

§  Зосередьтеся, подумайте і ви дасте відповідь на запитання, яке я зараз поставлю.
Я впевнена, що ви добре попрацюєте, дасте чудові відповіді.

Методи врегулювання конфліктів і запобігання їм

У конфліктній ситуації вчитель може спрямувати свою активність на те, щоб оптимізувати свій психологічний стан, краще зрозуміти співрозмовника, досягти взаєморозуміння з опонентом. У цій непростій справі він може скористатися арсеналом таких методів:

а) метод інтроспекції. Він передбачає уявлення себе на місці опонента, його думок, почуттів і виробленні завдяки цьому обґрунтованих висновків про мотиви і зовнішні спонуки його поведінки. За невмілого використання цього методу можна прийняти власні думки і почуття за думки і почуття іншої людини, неправильно відтворити образ опонента;

б) метод емпатії. Заснований він на техніці проникнення в переживання іншої людини. Цим методом послуговуються емоційні, здатні до інтуїтивного мислення особи, котрі, довіряючи своєму інтуїтивному відчуттю, своєчасно зупиняють інтелектуальні інтерпретації;

в) метод логічного аналізу. Суть методу полягає в тому, що людина з раціональним мисленням, щоб зрозуміти співрозмовника, відтворює інтелектуальні уявлення про нього, моделює ситуацію, в якій він перебуває.

Оптимізація вчителем свого внутрішнього стану дає йому змогу зберігати внутрішній спокій і стабільність і завдяки цьому уникнути конфлікту, бо якщо один із опонентів зберігає стриманість, рівновагу, інший втрачає можливість розпочати конфлікт чи взаємодіяти у “конфліктному режимі”.

Учитель як посередник у конфліктних ситуаціях. Учитель не раз опиняється в ситуації, яка змушує його вирішувати конфлікт між учнями, батьками й учнем, іншим учителем і дирекцією школи. У такому разі він може взяти на себе роль посередника, дбаючи про розвиток конструктивних елементів спілкування та взаємодії, намагаючись в інтересах обох сторін змінити конкурентну орієнтацію “я виграв — ти програв” на установку співпраці: “я виграв — ти виграв”. Посередник не може зайняти місце жодної із сторін конфлікту, сила його позиції — в нейтральності щодо об’єкта конфлікту. Не менш важливо зберегти спокійний, збалансований настрій, уберегти учасників від впливу негативних емоцій.

Посередництво в конфлікті означає вироблення домовленості про час і місце переговорів, планування та організацію їх, інформування щодо проблеми конфлікту, примирення.

Така діяльність у педагогічному середовищі потребує особливої психологічної підготовки вчителя. Якщо він не впевнений у собі, то братися за цю справу не варто. Зважившись на посередництво, необхідно передусім стимулювати діалог між сторонами конфлікту, підтримувати позитивні тенденції під час розмови. Посередник не може приймати рішень, його завдання — підтримувати діалог. До примирення учасники конфлікту повинні прийти самостійно.

Позитивні виховні результати від використання методики посередництва в конфлікті виявляються в набутті його учасниками досвіду толерантного подолання його. Згодом вони вже без участі вчителя зможуть розібратися у своїх проблемах.

Конфліктам можна запобігати, розв’язувати їх і прогнозувати. Для цього необхідно вміти аналізувати й осмислювати їх основні компоненти. Завдяки прогнозуванню часто вдається запобігти негативному розвитку конфлікту, надати тривожним процесам позитивного розвитку. Для цього необхідно виявити істинні причини, що породили проблему, накреслити план дій з попередження негативного розвитку ситуації. Внаслідок цього передбачувані опоненти можуть стати союзниками, а вірогідність негативних наслідків конфлікту буде зведена до мінімуму.

Володіння технологіями управління і розв’язання конфліктів дає змогу педагогу створювати спрямований конфлікт. Наприклад, він може спровокувати у класі конфлікт з приводу успішності або дисципліни учнів. Залучаючи їх до розв’язання конфліктної ситуації, учитель активізує їх діяльність і досягає бажаних результатів.

Для зниження напруги, запобігання конфліктам у взаємовідносинах “учитель — учень”, а також для зняття стресових станів та збереження психічного, морального здоров’я учнів (психозбереження) педагоги використовують різноманітні засоби і прийоми:

а) прийоми позитивної взаємодії. Педагог порівнює досягнення дитини тільки з результатами діяльності в минулому, а не із здобутками інших дітей, використовує позитивне підкріплення перед оцінюванням; виявляє і відзначає позитивні мотиви дитячої діяльності. Зауваживши небажану поведінку школяра, він не демонструє подиву, а відверто висловлює своє розуміння його мотивів, почуттів, допомагає зрозуміти наслідки такої поведінки, захищає його від негативного ставлення тих, хто був свідком цього вчинку, а також від негативного самоставлення;

б) використання ігрових методів навчання. Педагогіка справедливо розглядає гру як один із найефективніших методів навчання і виховання дитини. Не менш значущий психорелаксаційний, компенсаторний вплив гри, оскільки вона знімає психологічне напруження, дає дитині змогу побачити себе в бажаній ролі чи на бажаному рівні самореалізації, зрозуміти логіку поведінки інших, свої помилки тощо;

в) проведення бесіди з батьками. У такому спілкуванні вчитель не може дозволяти собі звинувачень, прямих вимог. Раціональна його поведінка полягатиме у встановленні з батьками емоційно доброзичливих стосунків, демонструванні своєї зацікавленості в благополуччі, успіхах їх дитини.

За такої його налаштованості батьки почуватимуться невимушено, охоче ділитимуться своїми думками про дитину, не приховуючи сумнівів, тривог. Від педагога в таких ситуаціях вони чекають порад, підтримки, співучасті, і він не має права розчарувати їх у цьому. Якщо учень переживає певні проблеми або є учасником конфлікту, необхідно виробити спільну стратегію щодо їх подолання, бути зацікавленим і діяльним у досягненні позитивного результату. Головне при цьому — сконцентрувати свою увагу й увагу співрозмовника на майбутньому, чітко сформулювати цілі, переконати в можливості їх досягнення;

г) демонстрація педагогами й учнями позитивного мислення. Це означає пошук в усьому доброго, світлого, веселого, створення доброзичливої атмосфери і гарного настрою іншим, налаштованість на позитивні оцінки і висновки. Це привчатиме дітей бачити краще в інших людях.

Людина з позитивним мисленням не концентруватиме увагу на негараздах, помилках, похмурому настрої, хворобах, а шукатиме світле в житті. Дехто заводить з цією метою нотатник, у якому фіксує найприємніші події свого життя, навіяні ними враження і роздуми тощо.

З учнями педагог може провести відповідні розмови про значущість позитивного настрою в житті людини, методи, прийоми, техніки створення його собі й іншим;

ґ) використання релаксаційних вправ у роботі над собою та з дітьми. Повернути стан рівноваги, впевненість у собі можуть зображення свого настрою у формі малюнка; письмовий виклад того, що хвилює, і відкидання від себе аркуша паперу із зафіксованими неприємностями; концентрація уваги на диханні; ототожнення себе за допомогою уяви з улюбленим деревом; самомасаж рук, обличчя; приємні спогади дитинства; творче використання формул впливу на себе (“Я на все здатний, я здатний до величезних вольових зусиль”, “Я — людина смілива і впевнена в собі”, “Мене наповнють спокій, любов, радість”, “Чиста, прозора вода змиває з мене всі турботи і біль, хвилювання. Мене зігріває сонце, наповнює теплом, світлом, радістю і живою енергією” та ін.);

д) самоаналіз. Погляд на себе очима різних людей, з якими доводиться взаємодіяти, дає змогу реально побачити свою соціальну значущість, особистісні недоліки, комунікативні помилки і скоригувати свою поведінку;

е) творче використання відомих засобів психозбереження. Прислужитися в цьому можуть музика (допомагає позбутися напруги, смутку, виплакатися, підбадьоритися), малювання (зображення смутку, жаху, болю допомагає позбутися їх, а радості, натхненню — вселитися в душі), імпровізований танець (допомагає реалізуватися негативним емоціям, зарядитися позитивною енергією), думки (негативні необхідно відштовхнути від себе, щоб поліпшити настрій; віддатися думкам, здатним вселити добре самопочуття, бадьорий настрій), уява (уявлення одних символів допомагає позбутися смутку, наповнити організм, психіку силами, радістю);

є) використання психофізіологічних вправ (творчо дібрані індивідуальні способи самомасажу, розслаблення м’язів, фізична активність), спрямованих на психологічну саморегуляцію, поліпшення настрою і самопочуття.

Учитель, який володіє методами саморегулювання, запобігання, уникнення стресу, виходу із стресової ситуації, є ефективним комунікатором з колегами, керівниками школи, учнями і їх батьками. Його поведінка у непростих ситуаціях є унаочненням раціональної поведінки для учнів. Не менш цінні його рекомендації, поради, оцінки.

Деякі правила й принципи взаємодії з агресивною дитиною